Сьогодні День поезії. Проте я напишу прозою. Бо таке наше життя: сьогодні радість, завтра горе, і ніхто ні від чого не застрахований.

Бувають періоди в житті, коли ти змушений проводити ревізію – власних учинків, прагнень, цінностей, друзів… Це непросто, проте життя досить жорстоке. І як би я не хотіла заплющувати очі на негаразди, пурхати безтурботним метеликом, кігтиста лапа долі хапає за петельки і трясе. Бо якщо мені начхати на себе, то про рідних не можу не турбуватися.

Страшно, просто жахливо бачити страждання близької людини і не мати змоги допомогти. Не бажаю такого нікому! Та ще дивніше розуміти, що сама ти в цей час – живеш, дихаєш, пересуваєшся і навіть можеш їсти, спати… Тоді, коли б воліла віддати своє життя, своє здоров’я, аби тільки дорогі тобі люди були живі-здорові…

... Читать дальше »