Пам’ятаю, у цей час два роки назад я нічого не могла писати, тільки плакала. Ось один текст, народжений тоді – від безсилля і внутрішньої порожнечі. Тільки зараз вирішила його виставити.

Коли калатали дзвони Святомихайлівського Золотоверхого... вогонь... вода... кров... і смерть... А ти сидиш біля телевізора... або ховаєш голову під подушку... і плачеш... заміс ... Читать дальше »