Знайда

Сніжинки кружляли в повітрі, опускалися тихо-тихо на закрижанілу землю, вкривали лагідно, ніби намагалися зігріти (немовби вони – кристалики льоду – взагалі могли гріти). Павло Іванович підставляв обличчя – і білі пухнастики цілували щоки, ніс,чоло; приємно лоскотали, прохолодними струмочками збігаючи за комір; осідали на бровах, заліплювали западини очей – так само, як у дитинстві. Власне кажучи, це і був єдиний спогад старого Знайди: він, малий, підставляє обличчя снігу, намагається ловити ротом сніжинки, а звіддаля чується мамин голос: «Павлику! Додому! Павлику!» Саме тому і знав, що він Павлик, Павло. А більше не пам’я ... Читать дальше »