Запали свічку!

Рік тридцять другий-тридцять третій – дати,

Які нащадкам варто пам’ятати:

Пройшов кривавим чоботом терор

Приніс в наш край страшний голодомор.

Хотіли опустити на коліна.

Вмирала – не здавалась Україна!

Забрали все: ячмінь, пшеницю, жито –

Стогнала, та продовжувала жити.

Не доведи Господь нікому знати,

Як діток убивала рідна мати,

Рятуючи від муки, бо несила

Дивитись, як їх люта смерть косила.

Голодна смерть – пекельна, найстрашніша:

Повільна і жахлива – найлютіша!

Не витримавши, розум утрачали

І навіть людожерами ставали.

Не геноцид хіба?! Мільйони вмерлих!

Та спогади про те хотіли стерти,

Історію життя переписати

І злочин свій надійно приховати.

Але народу пам’ять непогасна

Передає знання нащадкам вчасно,

Щоб спогадів потік невпинно лився,

Щоб жах ніколи той не повторився.

Ви свічку запаліть на підвіконні,

Хай блимає-горить у кожнім домі,

У кожнім серці жевріє свічадо –

Скорботи символ, заповіт нащадкам!