Від найбільшого кохання залишається кострище…

Від найбільшого кохання залишається кострище –

Без упевненості, віри, без дзвінка чи без листа.

Я стою на роздоріжжі, халамидник-вітер свище,

Хмари купчаться, і тисне попід груди самота.

Блякнуть очі, в безнадії розчиняється рум’янець,

Плечі горбляться старечо… Що попереду? Туман…

Сірий попіл, ледве теплий, завершивши дивний танець,

Осідає на волосся… Догоріло… Все обман…

Досить нидіти! Минуле – павутинками на скронях

Назавжди, та попіл сивий швидко змиється дощем.

Щастя іскорку останню затискаючи в долонях,

Я відчую, як накриє хтось турботливо плащем…

Фото Александра Путева: http://alexputev.35photo.ru/photo_49434/