Віктор Крупка

* * *

ти пахнеш морелями,

морелями,

як і згадки,

законспектовані мріями,

пишу тебе акварелями

і… тінями.

твоє волосся на сонці

настояне,

пропускаю його очима і

морем…

ми – екзотика ночі,

невтомні герої…

ти – Маргарита,

а я – Зорро.

два цілунки світів

з’єднаємо в подиху,

у неймовірності,

в найглибшій заводі.

спокуса морелей –

в тендітному дотику.

спокутую її заревом,

даруючи митям винагороду,

рукам – відчуття морелей

і ніжності,

Маргарито, я не твій

Майстер, а тільки Зорро

і... вітер.

16.02.2018 р.