Книга пам'яті

122. Грабовий Валерій Миколайович (15.08.1969 – 14.06. 2014)

Одеська область, м. Котовськ.

Валерій Миколайович Грабовий − український військовослужбовець, десантник, старший лейтенант Збройних сил України. Юрист, підприємець, депутат Павлоградської районної ради.

Народився 15 серпня 1969 р.в місті Подільськ (колишній Котовськ) на Одещині. Коли Валерію було 11 років, родина переїхала на Кіровоградщину. Закінчив загальноосвітню школу села Бандурове Гайворонського району.

З 1987 року служив у Прикордонних військахКДБ СРСР. 1991 закінчив командний факультет Алматинського вищого прикордонного училища КДБ СРСР (Казахська РСР), спеціальність − командно-тактична, офіцер прикордонних військ. 1993 року залишив службу, остання посада− начальник прикордонної застави.

З 1994 по 1997 працював за контрактом на посаді юрисконсульта відділу правового забезпечення банківської діяльності у ВАТ КБ «Казкомерцбанк» в Алмати. 1997 року закінчив юридичний факультет Університету «Туран» в м. Алмати, за спеціальністю «Правознавство».

1998 року приїхав на Дніпропетровщину, працював юрисконсультом у ВАТ «Павлоградський молочний комбінат» міста Павлоград. З 1 вересня 1999 − приватний підприємець. Мешкав в селі Троїцьке Павлоградського району.

З 2 листопада 2010 року − депутат Павлоградської районної ради від партії «Сильна Україна». В грудні 2013, до Дня місцевого самоврядування, нагороджений грамотою голови Павлоградської РДА.

У зв’язку з російською збройною агресією проти України наприкінці березня 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України.

Старший лейтенант, заступник командира батареї по роботі з особовим складом 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А1126, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

Загинув 14 червня 2014 року в катастрофі літака ІЛ-76 МД у Міжнародному аеропорту «Луганськ».

25 липня Валерія Грабового поховали в селі Троїцькому Павлоградського району.

Залишилась дружина Наталія Олександрівна та двоє дітей.

Сонячний птах

Валерію Грабовому

Кувала зозуля, кувала,

Спинилась і знову зачала.

«То ж скільки років напророчиш мені на віку?» –

Спитав жартома віщу птаху,

Вона ж без жалю і без страху

Йому накувала лиш сорок чотири «ку-ку».

А він про це навіть не думав,

Коли без сум’яття і суму,

Готовий до бою, сідав у військовий літак.

Згадав діточок і дружину,

І батька, і неньку єдину,

Злетів – і у небі лишився, як сонячний птах.

На землю уламки летіли,

Мов пір’я птахів білокрилих,

Вкривалась жалобою й болем луганська земля.

А він серед інших героїв

Стоїть у небесному строї,

І світить родині з небес Грабового зоря.