Пустельними пісками почуттів

Не так давно я з жахом зрозуміла,

Що зовсім не крилата я. Безкрила!

Вірші

В моїй душі

І дивні акварелі  –

Лиш крик безпомічний в розпеченій пустелі!

Хто знищив крила?  Жодної пір’їнки

Не залишилось в горе-бедуїнки!

Бреду,

Як по льоду,

Що обпікає ноги,

Пісками почуттів, сум’яттями тривоги.

Стенаю: хто посмів зусиль докласти,

Щоб довелось мені додолу впасти?

Вина –

Моя сповна!

Приходить розуміння:

Чим вище ти злетиш, болючіше падіння.

Час гоїть рани і лікує душу.

Я подолати цю пустелю мушу!

Любов

Напнула знов

Вогненних мрій вітрила.

Писатиму! Свербить! То відростають крила…