Про любофф

Дякую Андрію Любці за натхнення!

Я вовтужусь у тебе під ковдрою,

І жахливо запізнююсь на роботу.

У мене було вже чотири попередження,

П’яте – останнє, але тобі по фіг.

Ти щось ніжне муркочеш мені на вушко,

І я щаслива, коли ти задоволений.

Та ну його, цього боса-зануду!

Я закохана! А він сердито: «Вы уволены!»

Ти – центр мого химерного Всесвіту!

Мої думки розхристані тільки про тебе!

Коли ти пестиш моє волосся,

Ліхтар спрямовує промінь у небо…

Та не пройде і півроку, як ти обійматимеш іншу,

Їй на вушко пристрасно шепотітимеш мої вірші.

Скажеш: «Була у мне колись класнюча поетка,

Шикарно кохалася, була та ще кокетка!»

– А чому ви розстались?

І ти не матимеш що казати.

Ти ж не розумів, що кохатися –

Це зовсім не те, що кохати.