КОЛИ ЗАСПОКОЇТЬСЯ ЖІНКА

За столиком в прокуреному барі
Сиділи двоє. Музика лунала.
– Ще року не минуло, як ми в парі,
Але вона мене вже задовбала, – 

Богдан поскарживсь кумові Миколі. –
Сьогодні вранці посварились знову.
І через що? Грошей даю доволі:
В салон піди, купи собі обнову…

Так ні, все мало! «Хочу у Карпати!
У «Буковелі» фестиваль. Збирайся!»
Сказав: «Від ранку сніг іде лапатий.
Ставай на лижі, досхочу катайся!»

Образилась, від ранку губи дує.
А так в усьому справна молодиця!
Ще молода, тому і вередує,
Вже заспокоїться, як стукне тридцять.

Микола посміхнувся сумно в вуса:
– Даремно так чекаєш цього ти.
Моїй вже сорок, але я молюся,
Щоб заспокоїлась хоч до п’ятдесяти.

Така ж проблема: не припнути в хаті!
То в санаторій хоче, то на море.
Вистави, вечори, фондю і паті…
Що жінці добре, нам з тобою – горе!

Аж раптом на столі перед кумами
Півлітра народилась, оковита.
За нею – дядько: 
– Хлопці, можна з вами
Посидіти разом, погомоніти?

Не хочу вас лякати (вибачайте,
Почув розмову вашу ненароком)…
Чого ви? Не соромтесь, наливайте!
Скажу вам… Але ні, хильніть потроху!

Мені сімдесят п’ять минуло вчора,
Продовжую ось тут бенкетувати.
– Вітаємо! – почав було Микола,
Та іменинник зупинив: 
– Ви знати 

Повинні, хлопці, величезну тайну
(Пройшов серйозні я життєві школи,
Досліджуючи Жінку надзвичайну):
Вона не заспокоїться ніколи!

Моя Наталя восьмий теж десяток
Вже розміняла. Разом – вічність цілу!
Та я вважаю: мій найбільший статок,
Що зрозумів нарешті свою милу.

Жінки, звичайно, берегині миру,
Достатку, щастя, затишку в родині,
Нам надають завжди підтримку щиру.
Але не тільки гарні господині

Вони у нас. Жінки – натури творчі!
Щодня даруйте їм маленьке диво,
Натхнення й почуття. Тоді без порчі
Життя у вас минатиме щасливо.

Не можна зачиняти пташку в клітці:
Марніти буде, мріяти про волю.
Свободу дайте! І в щасливій жінці
Свою знайдете благодатну долю.

04.01.2013 р.

Витягла на світ Божий старий вірш, трохи виправила.