«Ці диво-квіти я дарую вам…»

    Кумедний джмелик побачив гарну квіточку і полетів до неї, гудучи у повітрі, як бомбовоз. Сів на пелюстки і вирішив зазирнути всередину. Там було багато нектару. Тож допитливий ласун не зміг втриматися від спокуси. Почав пити і, захмелівши, застряв у пікантному положенні. Опасисте черевце не дозволяло пірнути всередину, а тягучий солодкий напій не відпускав із полону. Що робити?

   Порятунок надійшов несподівано. Пелюстки втомилися тримати ласуна в своїх обіймах, і він гепнув усім тілом на землю. Задер догори ніжки і перевів подих. Отямився і побачив угорі сонце. «Дивно, що я його не помітив раніше, коли думав тільки про квіточку і нектар»,– мовив сам до себе джмелик і зробив три важливих висновки: не піддавайся спокусі, не зловживай насолодою, не забирайся високо, коли маєш черевце.

    Ця жартівлива метафора мимоволі з’явилася у моїй уяві, коли я ознайомився із поезією Маргарити Шеверногої. Бо вона, безумовно, про спокусу, квіти і взагалі про все, що тільки може тішити і давати насолоду. Ну і, само собою, адресована джмеликам як натяк і засторога. Вгамовуйте голод і не пересичуйтеся.

    Право жіночого вибору священне. На ньому тримається поступ людства.

Валерій ГРОШКО.