Душа на кінчику пера

                                                                             Наталі Мазур

«Душа на кінчику пера» –

Як влучно! Бо в її основі

Не вигаданий біль, не гра,

А серця кров – у кожнім слові.

З’явилась зірка – Наталі,

Засяяла на небосхилі.

Стоїть ногами на землі,

В очах – хмаринки легкокрилі.

Душа – із диво-джерела

Родини, батьківської хати,

Вогненні зернята добра

Посіяла з любов’ю мати.

Политі радісним дощем,

Замайоріли чорнобривці,

Вплітаючи душевний щем

У кожне слово на сторінці.

В її віршах – осінній сум,

Замріяність весни дівоча,

І літніх днів чуттєвий струм,

І тиша зимова пророча,

І райдуги, і журавлі,

І соловейко в тихім гаї…

Сама, як квітка, – Наталі

Волошкою в стерні блукає…

Мабуть, прийшла її пора

Снувати музику із тиші,

Аби на кінчику пера

Душа народжувала вірші.