Дежавю

На вірш Сергія Сіваченка «Життя у стилі дежавю…»

У мене знову дежавю:

Прадавній замок, я і ти...

У найдивнішій із гравюр

Вінцем сплелися два світи:

«Колись» і «зараз», «так» і «ні»,

Блаженність душ і грішність тіл...

В правічній любощів борні

Ти перемоги не схотів.

Чекав на дзен, впадав в екстаз,

Вдивлявся в далечінь... А я

Вмирала від байдужих фраз –

Приземлена чуттєва тля.

Мені б до світла і вогню,

Тепла міцних і ніжних рук!..

Натомість спалюю стерню,

А в небі радо кряче крук.

Піском стікає мертвий час,

Та сонце все одно встає.

Колись ніде не буде нас.

То й що? Але ж тепер ми є!

05.09.2019 р.