Коли я за тобою сумую…

   Коли я за тобою сумую, часто сиджу на підвіконні і дивлюся на дощ. За вікном плющить, люди ховаються під парасольки, смішно стрибають через калюжі – і не зовсім зрозуміло, то вікна заплакані чи з очей дощить.

   Накидаю на плечі плащ і виходжу під дощ. Без тебе холодно, вітер залітає під кольоровий купол і намагається видерти з рук парасолю, коли ж я у відчаї перестаю змагатися – він раптом вщухає. Добре гуляти під дощем. Ми колись разом прокладали ці траєкторії ніжності і надії, якими я несвідомо пересуваюся й досі. З-під парасольки видно лише ноги зустрічних. Мене можуть зацікавити хіба що шкіряні черевики з елегантно вив’язаними подвійними ґудзами шнурків. Але їх все немає…