Пустельними
пісками почуттів
Не так давно я з жахом зрозуміла,
Що зовсім не крилата я.
Безкрила!
Вірші
В моїй душі
І дивні акварелі –
Лиш крик безпомічний в
розпеченій пустелі!
Хто знищив крила? Жодної пір’їнки
Не залишилось в
горе-бедуїнки!
Бреду,
Як по льоду,
Що обпікає ноги,
Пісками почуттів,
сум’яттями тривоги.
Стенаю: хто посмів зусиль
докласти,
Щоб довелось мені додолу
впасти?
Вина –
Моя сповна!
Приходить розуміння:
Чим вище ти злетиш,
болючіше падіння.
Час гоїть рани і лікує
душу.
Я подолати цю пустелю
мушу!
Любов
Напнула знов
Вогненних мрій вітрила.
Писатиму! Свербить! То
відростають крила…
|