31 січня, як зазвичай – в останню неділю місяця, була на засіданні обласного осередку ВТС «КЛУ» у Хмельницькій ОУН бібліотеці ім. М. Островського (ОУН – обласна універсальна наукова). Епідемія грипу трохи скосила наші ряди, але, сподіваюсь, не надовго.

Порядок денний був насичений навіть як для першого засідання у році. Ми обирали і виключали, вносили пропозиції, пропонували заходи і конкурси, розпочали підготовку до друку 11-ого тому «Медоборів».

Щодо мене: обрали заступником (одним із) голови осередку, «сфера повноваження якого торкається (приводжу формулювання дослівно) стосунків з партнерами поза межами Хмельниччини». Не смійтесь! Жодного інтиму, тим більше поза межами Хмельниччини. Для тих, хто не в курсі, а також для позбавлених почуття гумору, розповідаю, що моїм обов’язком є інтернет-спілкування і адміністрування сторінки ХОО ВТС «КЛУ» у «Фейсбуці»: https://www.facebook.com/vtskluchmelnickij/?ref=hl. Також у планах є створення сайту Хмельницького обласного осередку ВТС «Конгрес літераторів України».

Про інше – не повторюватимусь. Кому цікаво, що було на засіданні, заходьте на сторінку «Конгресу».

Після того Віталій Міхалевський подарував мені книжку – нове видання «Цукерково-букетних віршів», з автографом!

Інформація на правах реклами: відвідуйте кав’ярню «Еклер» (вул. Соборна, 43) – місце зустрічі місцевих письменників. Крім смачної кави, тістечок (і навіть повноцінного обіду) можете насититись художнім чтивом: в «Еклері» можна взяти з полиці і почитати – абсолютно безкоштовно – книги, в більшості своїй подаровані місцевими авторами. Приємна атмосфера: затишна, домашня і вишукана одночасно, зручні дивани і стільці, камін (абсолютно безпечний, бо електричний), ввічливі, усміхнені і надзвичайно терплячі офіціанти. Так, і гарні!

Тепер про творчість. Сьогодні я знову замислилась: чи добре те, що я роблю? Чи варто виставляти те, що пишу, на загальний розгляд? Звісно, я знаю, що я несправжня поетка, але… Наскільки написане мною близьке іншим? НЕ ПИСАТИ я не можу, але чи варто інших спонукати до читання графоманських текстів?..

Кажуть: потрібно працювати. Навіщо? До СПРАВЖНІХ поетів я не прагну. Талант або є, або немає. Можна вдосконалювати навички орфографічні, пунктуаційні, ритмотворчі, вивчати вишукані поетичні форми. Але якщо у тебе в голові самі собою не народжуються вірші, як можна їх видушити? У мене – народжуються. Але такі прості, як я. Пробувала прикрашати їх штучно, вводити метафори і художні образи, яких так мені бракує. Але вірші тоді виходять теж штучні. Може, комусь і подобаються, але мені – ні. Бо я знаю, яка я справжня. Тоді навіщо? Гроші заробляти поезією я не буду. До КЛАСИКІВ не доросту. Заради чого вигадувати те, чого в мені немає? Щоби на засіданні КЛУ похизуватися вишуканими художніми образами? Я пишу так, як думаю. І якщо це тільки «заримована проза», то й нехай.

Любі мої читачі! Я, як і раніше, все, мною написане, виставлятиму на сайті. А ви вже – як схочете, можете читати чи ігнорувати. І пробачте, що пишу НЕ ДЛЯ ВАС, а виливаю на папір (чи на монітор комп’ютера, коли як) думки, турботи і почуття…

Але знайте, що я вас дуже ціную! Адже в час постійного дефіциту часу й інформаційного насичення ви все ж таки заходите до мене і ЧИТАЄТЕ. Дякую вам!