Свято добра і любові

   6 травня мені пощастило бути на зустрічі з композитором, поетом і талановитим співаком Олегом Стадніком. Святковий захід під назвою «Два крила, що дарують добро і любов» організувала і провела Ніна Василівна Сохатюк у читальному залі районної бібліотеки за сприяння Дунаєвецького районного товариства інвалідів і особисто Раїси Попюк. Спочатку я не зрозуміла, до чого тут товариство інвалідів, але впродовж зустрічі з’ясувалося, що Олег Анатолійович підтримує людей з обмеженими можливостями і навіть заснував у Волочиську фестиваль «Доброцвіт», де такі люди можуть проявити свої таланти.

   Приїхав поет-пісняр зі своєю «групою підтримки», до якої ввійшли Рустам Коновалов, Наталія Корольова, Людмила Пшенична, Наталка Заболотна і наймолодші таланти Руслан і Една. Вони читали вірші Олега Стадніка, співали його пісні – влаштували справжній концерт!

   Дунаївчани також не пасли задніх: Катерина Кисіль зустріла гостей піснею на слова Миколи Флінти «Моя Україна», учні зі школи №2 під керівництвом Н. М. Ящишеної підготували поетичну сторінку, а найбільше розчулив своїм співом Володя Афіцький. Мене ж найбільше вразило, як реагував сам автор на виконання власних творів: Олег Анатолійович обіймав і цілував кожного виконавця, підспівував, коментував, говорив приємні слова; взагалі, складалося враження, що це не просто зустріч з відомою людиною, а спілкування у родинному колі – такі любов, тепло, щирість струменіли з імпровізованої сцени! Видно було, що люди ці, які вперше завітали до нашого міста, по-справжньому люблять одне одного і готові всіх наділити часточкою цієї любові. Як сказала Людмила Пшенична, вони – сім’я, і ми всі впродовж двох годин зустрічі теж почувалися родиною.

   Сказати по-правді, я вперше подивилася на людей з обмеженими можливостями іншими очима. Раніше мені було їх дуже шкода. Спілкуючись з інвалідом, я почувалася некомфортно, ніби відчуваючи провину за те, що здорова. Можливо, навіть уникала такого спілкування, заплющуючи очі, відсторонюючись від чужих проблем. Так, я захоплювалася силою духу параолімпійців, та намагалася не замислюватися над тим, з якими проблемами вони щоденно стикаються. Але сьогодні я відчула, що не жалість потрібна таким людям, не співчуття, а любов і дружба. Вони такі талановиті, що не можна не захоплюватися! І аж ніяк не повертається язик назвати їх інвалідами.

   Олег Анатолійович поділився мрією відкрити центр для людей з обмеженими можливостями, який обов’язково називатиметься «Республіка добра». Я вірю, що так воно і буде! Адже навколо цієї непересічної людини концентрується стільки добра і любові, що вистачить на всі задумані шляхетні справи. Пісні Олега Стадніка добрі, душевні, емоційні, сповнені любові до рідної землі, села, батьків, простих людей. Можливо, немає в них вишуканості й вибагливості, але їхні безхитрісні слова і чуттєві мелодії знаходять відгук у серцях слухачів. Найбільше визнання для автора – це сльози в очах шанувальників його таланту.

   Часто я відвідую зустрічі в районній бібліотеці, проте досі ще жодного разу не бачила, щоби люди товпилися в дверях, заполонивши увесь другий поверх, а коли Олег Стаднік заспівав славнозвісну «Смереку», не танцювали лише найбільш стримані. Того дня у Дунаївцях було справжнє свято, і мені шкода, що не всі мали щастя взяти в ньому участь.

   На завершення представники Дунаєвецького товариства інвалідів на честь прийдешнього свята – Дня матері – подарували всім присутнім жінкам букетики весняних квітів. І не було у мене гарнішого і більш духмяного букету, як ті ніжні конвалії…