«Слава Україні!» в московських «Лужниках»

ХІV чемпіонат світу з легкої атлетики, який нещодавно відбувся в Москві, ввійшов до п’ятірки найбільш рейтингових спортивних подій року, а для двох тисяч українських вболівальників став, мабуть, найзнаменнішою подією. Мені також пощастило потрапити до когорти хмельничан, які мали честь представляти Україну на трибунах «Лужників». Важко передати неймовірні почуття гордості, радості від того, що перебуваєш у самому епіцентрі спортивних, та й що там приховувати, політичних подій світу! Адже ми добре розуміли, якою важливою для українських спортсменів є наша підтримка, наскільки дієвим стимулом для представників інших країн є постійна присутність на стадіоні української команди вболівальників. Щодня на трибунах майоріли два велетенських синьо-жовтих прапора, утворених одягненими в національні кольори представниками України. Схиляюсь перед креативністю організаторів – такого ще нікому не вдавалося! На чемпіонаті світу були представлені команди з 206-ти держав, і можна з упевненістю заявляти, що в усіх цих країнах відтепер впізнаватимуть український прапор.

Як відомо з мас-медіа, цей чемпіонат побив усі рекорди за кількістю вболівальників. Але ми добре розуміємо, що такий ажіотаж у «Лужниках» створили саме представники України. Якщо 10 серпня на церемонії відкриття – здавалося б, найбільш урочистому заході чемпіонату, на якому був присутній Президент Російської Федерації Володимир Путін, – були напівпорожні трибуни, то постало питання: чому Україна змогла організувати величезну делегацію? І чому на трибунах тільки і чутно: «Слава Україні!», а де інші? Після чого були задіяні різноманітні засоби для заповнення трибун російськими вболівальниками. Але не будемо торкатися політики, головне, що свято спорту відбулося, і від того, що «Лужники» під час чемпіонату відвідало майже 400 тисяч осіб, виграли всі: і спортсмени, і самі вболівальники. А також мільйони глядачів по всьому світу!

Звичайно, нічого б цього не було без Олександра Гереги, народного депутата України, засновника компанії «Епіцентр», славетного мецената, який особливу увагу приділяє розвитку спорту в Україні, пропаганді здорового способу життя серед дітей та юнацтва, допомагає не тільки відомим спортсменам, а й сільським дітям, будуючи спорткомплекси, оснащуючи спортзали та тренувальні майданчики.  Саме завдяки Олександру Володимировичу Україна вигідно представила себе на чемпіонаті світу з легкої атлетики, а ми, вболівальники, змогли долучитися до цієї важливої справи, десять днів перебувати в епіцентрі чемпіонату, а також відкрити для себе сусідню державу і на власні очі побачити Москву!

Російська столиця зустріла нас гостинно. Звичайно, шикарний побут для української делегації організували представники компанії «Епіцентр»: з вокзалу автобусами розвезли по комфортабельних готелях, поселили  у номери «люкс», оплачували не тільки проживання і харчування, а навіть проїзд у метро та екскурсії. Кожною групою опікувалися професіонали, завдяки яким перебування у мегаполісі було приємним, пересування незнайомим містом – легким і безстресовим.  Користуючись нагодою, особисто хочу подякувати «своєму» гіду (тобто керівнику нашої групи «Дунаївці-4») Максиму Шеремету, який був усю декаду нашим янголом-охоронцем, спрямовував дії у вірному напрямку, підтримував бойовий дух, дарував гарний настрій, а також піклувався не тільки про фізичний стан своєї команди, а й про духовний розвиток. Так, ми побачили Москву під час автобусної екскурсії, побували на Красній площі та Старому Арбаті, у Всеросійському виставкому центрі (колишньому ВДНГ), в планетарії та ботанічному саду, відвідали «Мосфільм», ГУМ, ЦУМ та «Охотські ряди», навіть катались по Москві-ріці на теплоході. Чесно кажучи, десяти днів нам було мало, щоби все побачити, тому буде стимул повернутися!

Не можу не зауважити: Москва здивувала надзвичайною чистотою і відсутністю безхатченків. І не тільки в центрі, бо ж ми щодня пересувалися містом, адже жили у північній частині, а «Лужники» розміщені у південній. І ще – надзвичайно гарні газони і клумби! Прости квіти, звичайні, дешеві (і у нас такі ростуть) утворюють орнаменти, написи, складаються в малюнки – замилуєшся!

Та найбільше, мабуть, мене здивувало те, що у Москві абсолютно немає тісняви. Нам розповідала екскурсовод, що у місті живе 12 мільйонів населення, і ще перебуває щодня приблизно 8 мільйонів «гостей столиці». Але усім вистачає місця! Навіть коли зі стадіону одночасно виходили тисячі вболівальників, ніхто не штовхався, не поспішав, а у метро, яке не могло вмістити одночасно такої кількості пасажирів, люди спускалися ланцюжком, не наступаючи на п’яти переднім, не працюючи ліктями. Хто не встиг зайти до вагона, спокійно чекав наступного на пероні. І тільки у Києві, переходячи з одного потяга до іншого, ми згадали, як штурхають і віддавлюють ноги…

Було дуже приємно чути: «От українці молодці! Приїхали підтримати свою збірну!» Часто до нас підходили люди і казали, що вони теж з України. Одне погано: так і не потренувала свою російську, ми скрізь розмовляли рідною мовою, і всі нас чудово розуміли. Після змагань ми співали українські пісні, і оточуючі підхоплювали «Червону руту» чи «Ти ж мене підманула». Дівчата-художниці, розписуючи обличчя нашим уболівальникам, навчилися малювати синьо-жовтий прапор і тризуб та писати «Україна». А деякі москвичі жартували, що завдяки українським фанам у Москві став дуже модним жовтий колір!

До нас на трибуни приходили славетні люди: президенти української та російської федерацій легкої атлетики, представники іноземних делегацій, знамениті тренери, спортсмени – і вся дякували за колосальну підтримку, за створення гарної атмосфери на стадіоні. Особливо розчулив Сергій Бубка, легендарний, непереможний стрибун з жердиною, який звертався до нас рідною мовою і з такими щирими словами, що неможливо було стримати сліз.

Мені здається, що найбільш корисною поїздка стала для молоді. Наші юні спортсмени спілкувалися з чемпіонами, набиралися досвіду, спостерігаючи за змаганнями, а також могли спробувати власні сили у фан-зоні. Окрім вражень, кожний із нас привіз додому автографи атлетів, фотокартки зі знаменитостями, символіку Чемпіонату, сувеніри і виграні у різноманітних конкурсах призи. Та найцінніше, що ми отримали – це нові друзі, приємні враження і почуття гордості за Україну! Ні з чим не можна порівняти ейфорію, коли під час нагородження Ганни Мельниченко і Богдана Бондаренка під звуки Гімну України піднімався рідний синьо-жовтий прапор. На весь світ лунало у російській столиці:

Слава Україні! Героям слава!

Слава державі! Герезі слава!

Тож від імені усієї дунаєвецької делегації щиро дякую Олександру Володимировичу та команді «Епіцентру», Веліні Заяць, керівнику районного (місцевого) осередку Хмельницької обласної громадської організації «За конкретні справи», Майї Ситар і Тетяні Ільєвій, а також усім представникам громадської приймальні Народного депутата України О.В.Гереги.