Несподівано для себе стала мандрівницею. І все завдяки ‪ Маргариті Шевернозій. "Нічого не бійся, – писала вона мені. Доїдеш автобусом до Рахнівки, а там я тебе підберу". Мені й до Рахнівки автобусом лячно їхати... "Ет, дасть Бог, все буде добре", – вирішую, і прямую на маршрутку.

Як не дивно, Господь таки допоміг. Бо на зупинці навіть хвилини не постояла. Хутенько автобус мчав шосейкою. Ось і поворот на Рахнівку. Все, автобусна пригода скінчилася. Виходжу. Ніде нікого. Тільки неозорі поля з одного та іншого боку дороги. Старі черешні понад шляхом, співи птахів, легенький вітерець, сонечко і я... Милуюся краєвидами, яких так не вистачає в місті. Навіть кульбабку фотографую.

Машина з Маргаритою загальмовує біля мене. Всідаємося на заднє сидіння і моя подорож у незнані місця продовжується. Маргарита надзвичайно любить свої краї. Показує мені найкращі місцини та розповідає, розповідає...

Ось тут ми на Богурах, біля Кривчика. Позаду три ставки зі здоровенними рибинами, які нам навіть з греблі вдалося розгледіти. А одиноке дерево нагадало мені про плинність життя. Адже раніше воно росло на острові посеред ставу, а зараз опинилося на березі, всохле та самотнє...

А от хмарки над лісом скидалися на збиті вершки. Мабуть, солодкого хотілося. )))

Дорога на Гуту Яцковецьку веде через ліс. Мені навіть моторошно стало, коли уявила, що Маргарита цю дорогу долає пішака. "А вовки водяться?" – запитую. "Водяться, – відповідає вона. – За мною якось вовк усю дорогу йшов". І посміхається! Отак живуть вчителі у віддалених селах району. Долають шість кілометрів дороги через ліс пішки. У холод і спеку, у вітер і зливу. До школи і назад. І кожен день... А тепер згадайте про учительську зарплату! Отож!

Гута Яцковецька зустріла тишею. Усі на полях. Сапають. А в школі гамірно.

Коли читаєте школа, мабуть, уявляєте двоповерхову споруду?

А тут, у Гуті Яцковецькій, школа розташувалася у старенькому панському будиночку. Будівля низенька, з маленькими кімнатками та вікнами. Одна грубка на дві кімнати. Взимку палять дровами та вугіллям. Ходжу з однієї кімнатки-класу в іншу. Пригадую свою школу. Колись і я вчилася в подібній. Колись... Але ж це було більше сорока років тому. Та й ми тепер у Європу йдемо. А нічогісінько не змінилося.... Нічогісінько...

У цій школі навчається до дев’ятого класу 29 дітей. І сюди вони приходять іще з трьох навколишніх сіл. По дві, три дитини з села. А в планах великих державних діячів і цю школу закрити, та усіх перевести у школу аж за двадцять кілометрів. Навіть автобус обіцяють. Та хто в селі вірить в ті обіцянки?! В Подільських Товтрах (а саме в цій місцині знаходяться названі села) автобус в негоду з гори не з`їде, та вгору не підніметься.

У класі зібралися школярики. Які ж вони гарні! Усміхнені, свіжі, веселі, бадьорі, з блиском у очах! У вишиваночках! Ось наша цінність! Ось наша гордість!Подивіться, які вони гарненькі, чепурненькі, усміхнені, життєрадісні. Як блищать їхні допитливі оченята, як ясніють посмішки. Їх позитив передається мені, огортає мене і я відчуваю себе ніби у своїй родині.

А потім читалися вірші про вічні цінності, про родину, про сім’ю, про батьків, про маму. Краєчком ока бачила, як одна дівчинка крадькома витирала сльозину. Було тепло на душі від того, що тебе розуміють, тобі співпереживають.

А далі було спілкування. Яких тільки запитань не задавали діти. Не думаю, що це їх вчителька змушувала. ))) Просто вони зі своєю щирою, допитливою, юною, незіпсованою добротою відгукнулися на слово поезії.

Насамкінець, звичайно, селфі. Фото на пам’ять про незабутній час, проведений в Гутояцковецькій школі.

Подаровані квіти не випускала з рук і на лавочці автобусної зупинки. Милувалася ними і вдома, пригадуючи щасливі миті спілкування та мандрів. Для усіх випускників Гутояцковецької школи та їхньої вчительки Маргарити Володимирівни Шеверногої мій вірш:

Пахнуть півонії

Пахнуть півонії тишею,

Що розлилася над Гутою.

Піснею вітер колише їх,

Десь понад лісом почутою.

Пахнуть півонії школою,

Класом з низенькими партами,

Учнів схвильованим гомоном,

Сміхом, веселими жартами.

Ласкою Бога освячені,

З небом і світом в гармонії,

Діти з серцями гарячими...

Спомином пахнуть півонії.

14.05.2016 р.