Хатина на узліссі Догорає у пічці смерека, що жити хотіла,
В’януть квіти у вазі, дрімає в кутку помело.
Ти застиг на порозі розгублений, зніяковілий
Гість незваний. Майбутнє гачок спусковий свій звело.
Неминучість обпалить захопленістю крижаною:
Сплетемося в єдине й у згубі п’янкій потону.
Стогін солодко твій відізветься по тілу луною.
Знерухоміє час й павутинням накриє зі сну.
Схаменешся, прокинувшись раптом за крок до світанку.
Не здолавши шаленство "борець відчайдушний зі злом”
Ти в нікуди втечеш, перерізавши відьмі горлянку
Знятим з килима неба нічного холодним серпом.
Автор: Альона Гетьманець
|
Главная 