Обожнюю чоловіків, які ображаються, коли пропоную їм гроші. Є й такі, які на щире «Дякую!» відповідають: «Хіба є така валюта?» або «Краще маленький долар, ніж велике спасибі». З такими у мене суто ділові стосунки – і Бог з ними. Але я не про те.

Вчора поверталася з наради – мороз, крижаний вітер. Так холодно, що говорити не можеш. Випадково зустріла старого знайомого, зголосився підвезти. Дорогою зателефонувала до сина, а у нього температура під 40! Один у квартирі в Кам’янці, хворий. А тут дорогу починає замітати снігом… Я в розпачі! То мій знайомий відвіз мене до Кам’янця, ми забрали Юліана, купили ліки, тоді завіз нас у село. Даю йому гроші – каже: «Ти хочеш мене образити?» Запрошую на каву – теж ні: «Хіба тобі до того? Лікуй дитину біжи!» Оце справжній чоловік! Я дуже йому вдячна! Сьогодні, коли мій синочок лежить в ліжку – вдома (температура спала тільки на ранок, а то трималась 39,5 – 39,8), під наглядом, я молюся і дякую, що вчора все так склалося. Яке щастя, що є на світі СПРАВЖНІ ЧОЛОВІКИ!