Андріївські вечорниці

Серед  зимових свят чи не найвеселішим та найочікуванішим був день Андрія, 13 грудня,  у переддень якого молодь збиралася в одній хаті на так званих «великих» вечорницях, влаштовуючи усілякі забави та гуляння.

Власне, саме свято відзначається на честь апостола Андрія Первозваного, якого вважають не лише покровителем Української церкви, а й шанують як засновника Києва. У Лаврентіївському літописі згадується, як одного разу, відпочиваючи на березі Дніпра, святий оглянув київські кручі й мовив до своїх учнів: «Бачите ці гори? На них засяє Божа благодать; тут постане велике місто, і Бог збудує багато церков…». Після цього апостол, піднявшись на гору, поставив хрест на тому місці, де зараз височіє Андріївська церква.

І хоча Андрій Первозванний – християнський святий, але народні звичаї та обряди мають древніше, дохристиянське походження, пов’язане з таємничими ритуалами любовної магії, які потім переродилися в усім відомі ворожіння, що були так популярні серед хлопців та дівчат. Звичайно, згодом обряди втратили своє магічне значення і були лише нагодою для того, аби неодружена молодь порозважалася.

Саме таке свято відбулося 12 грудня 2013 року в  Гутояцьковецькій ЗОШ І-ІІ ступенів. Кожен, хто завітав на Андріївські вечорниці, поринув у глибину віків, пригадав традиції та звичаї українського народу, наївся вареників, насміявся досхочу, бо які ж вечорниці без дотепних жартів та кумедних ігор?

Особливо цікавим дійством для всіх присутніх було ворожіння. Спочатку дівчата місили тісто на балабушки, носячи воду в роті, а хлопці намагалися їх розсмішити. Потім намагалися нагодувати своїми витворами собаку, але бідний песик зовсім втратив апетит від такого видовища!

Господиня вечорниць запропонувала дівчатам шляхом ворожіння з’ясувати, хто першою заміж вийде. Всі охочі роззувалися і складали по черзі чоботи від кутка до порогу: чий перший, тій і заміж іти. Потім дівчата викладали на столі предмети з чоловічими іменами, пускали перстень, щоб дізнатись, хто буде їхнім судженим.

Багато було ворожінь: дівчата витягали папірчики з чоловічими іменами, палили  папір на тарілці при свічі, за обрисами тіні вгадуючи своє майбутнє, витягали з-під тарілок свою «долю», рахували принесені дрова, слухали на вулиці, з якого боку собаки загавкають та інші.

Ворожіння були не тільки для дівчат, а й для хлопців. У тарілку з водою  дівчата кидали свої персні, а хлопці губами їх діставали. Дістане парубок перстень – буде парою для дівчини. Також обирали квітку, що символізувала певну дівчину.

Весело було спостерігати за обрядом кусання калити, бо дівчата, заважаючи хлопцям, мастили їх саджею.

Усі охочі мали нагоду вкусити калиту, поспівати українських пісень. Ну і, звісно ж, які вечорниці без вареників? Господині щиро пригощали своїх гостей смачними вареничками з картоплею та капустою. Запальні танці, веселі пісні, привітні усмішки і цікаві ігри відтворювали колорит справжніх українських вечорниць.

Ми маємо докласти всіх зусиль, аби зберегти і передати нащадкам звичаї українського народу. Адже звичаї, традиції, мова, а також національна пам’ять – це ті найміцніші елементи, які об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Тому я щиро вдячна педагогу-організатору Лілії Василівні Гільовській за підготовку свята, а також усім учасникам – учням і учителям – найкращим, найвеселішим, найактивнішим та найкреативнішим!

Заступник директора з НВР

Маргарита Шевернога