Альманах  «СКІФІЯ»*. 17-й випуск.

Канів. Вид. “Склянка Часу*Zeitglas”, 2015.-284с.

ISBN 978-966-2306-85-9

 

Автори «СКІФІЯ-2015-Зима»

Андрущенко Наталія

Антоненко Вікторія

Апальков Олександр

Артамонов Євген

Артерчук Володимир

Баліцька Марія

Безус Євген

Виливана Анастасія

Вовнянко Анатолій

Гавришко-Бабічева Алла

Голуб Валерій

Гонтарук Любов

Граций Ан

Дем`янюк Марія

Денов Руслан (Поїденчук)

Дяків Оксана

Жук Валерія

Кацан Ольга

Киян Валія & Юра Лоцький

Кобзар Володимир

Коваленко Лідія

Ковальчук Ольга

Кожевнік Світлана

Комісарук Володимир

Копчук Іванна

Кот Лерія

Котова Мила

Кринична Світлана

Кулаковська Ірина

Купрій-Кримчук Тетяна

Мамчич Олена

Матузок Любов

Миргород-Ляшенко Світлана

Михайленко Валентина

Мішин Михайло

Мороз Галина

Морозова-Мелешко Віта

Немолот Вікторія

Нечитайло Михайло

Остролуцька Антоніна

Попков Віктор

Приймак Віктор

Рейцен Євген

Решетняк Лілія

Решетняк Микола

Савчук Анастасія

Сильчук Назар

Сімон Олеся

Слуцький Ярослав

Сокольник Сергій

Співак Наталія

Староста Петро

Стасюк Микола

Сушениця Андрій

Танська Мирослава

Тимчук Володимир

Трофімов Віталій

Туровська Леся

Черняхівський Анатолій

Шевернога Маргарита (Каменєва)

Шевців Михайло

Шевченко Дмитро

Шеляженко Юрій

Шиманський Віктор

Шовкун Юлія

                              Яценко Галина


 

Уривки деяких творів альманаху 

«СКІФІЯ-2015-Зима»

Щедрик, ведрик, щедрую,
Паляницю носом чую,
Пиріжки крізь хату бачу,
І цукерочки в придачу.
Не жалкуйте печеного,
Не жалійте вареного,
Швидше виносьте,
Пригощайте гостю.

*** 
Щедрий вечір! Добрий вечір!
Радо вас віта малеча.
Господиню – красну пані
Й господаря у жупані.
Щедрик – ведрик, зустрічайте!
Щедро гостей пригощайте.

Купрій-Кримчук Тетяна 

------------------------------------

 До начала церемонии оставалось несколько минут. Вокруг метушились родственники и гости. Целая свора расторопных портных, парикмахеров и визажистов обступили невесту, что-то подвивая, подшивая или подпудривая, нанося последние штрихи к прекрасному портрету.
Хотя этот портрет мог вполне обойтись и без прихорашивания. Высокая, подтянутая, гибкая, с прекрасно сложенной фигурой и узкой талией, ее кожа отливала багрянцем и никакие румяны не могли ей помешать, а платье только скрывало желанное и в тоже время желающее тело...

Артамонов Євген 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Быть может родился впустую, 
И зря по планете скитаюсь.
Последние чувства уснули, 
Сердечко твердеет как камень. 

Телега спокойно скрипела, 
Пьяня этим звуком скитальцев. 
Спешила листва нам поведать, 
Что кружим по миру спиралью. 

Нас двое: реальный и образ, 
Чертяки безмерно похожи. 
Счастливы. В одежде сироток,
Не мнят себя высшей породой. 

Забытое старое место
Осталось лишь в древних записках.
Веред же направленна резкость, 
Удача в дороге настигла! 

Надежда жива в новом граде, 
Спокойствие в звездах попутных. 
Уехали двое на радость… 
Из прошлого битой посуды.

Граций Ан

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------Це був виклик. Темний завжди антипод Світлого. Єдине, що поки представляло якийсь інтерес – хто це? І як цей Темний дізнався про «світлу» електронну адресу?
Розвідка Світлого працювала добре (йому так здавалося), і всі потенційні кандидати в конкуренти, не кажучи вже про реальних конкурентів, були ретельно вивчені і закарбовані.
Сильні світу цього давно вже знали один одного по сумісних тусовках, парковках і приколах. Майже у всіх були одні і ті ж авто, літаки, персональні острови, вілли, середньовічні замки, моделі і фінансові імперії. Можливо, що єдина відмінність полягала в назві футбольних клубів, якими вони володіли.
Електронний текст містив пропозицію організувати якийсь хитрий футбольний турнір. Ігри мали відбуватися вночі, у повній темряві. М’яч, «рамка», розмітка, бутси, труси і пов’язки на головах футболістів – світяться. Правила: електронний суддя, відсутнє положення «поза грою», немає обмежень на заміни, матч закінчується після першого ж забитого гола або триває 45 хвилин чистого часу. Беруть участь чотири команди: «Скіф», «Піонер», «Юнікс» і «Прірва». Жеребкування – комп’ютерне. Тривалість турніру – в перебігу однієї ночі. Система – кругова. Призовий фонд за перемогу – чотири мільярди євро. Кожен учасник вносить по одному мільярду на спеціальний рахунок.

Трофімов Віталій

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Мороз малює мовчки мами вікна,
малі горбки майструє для малят.
А місяць молодий й собі вже бігма
милує ніч, де зорі мерехтять.
Морозом заворожена спить Мавка.
Немає мальв і маків у містах.
І марно марить літом спляча травка:
міцний мороз скував її, мов цвях.

Комісарук Володимир 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Він був тракторист, а вона – студентка. Тобто, поки ще школярка, але студенткою мала стати обов’язково, навіть думки не припускала, що не матиме вищої освіти. Бо ким інакше вона буде працювати? Не уявляла. Мала вивчитись на щось дуже гарне, розумне і міське. Так, вона дівчина не для села. І не для нього.
Він був шофером, їздив на «газоні» і дуже любив свою машину – «працьовиту конячку». Беріг її, шанував, мив мало не щодня. Інші шофери-дядьки з нього трохи підсміювались, та він не зважав. Хай! Зате його «газончик» завжди був на ходу і чистий, охайний, навіть Марта не морщила носик, коли сідала до кабіни. Заради неї він щодня вибивав порохи із сідушки і протирав панель поліролем. Щоправда, коли вперше повіз Марту кататись, її чорна спідничка стала сірою від пилу. Марта сердилась, намагалась вибити той пил із цупкої тканини, плескаючи себе по кругленьких сідничках. Він хотів допомогти, але бажання стиснути дівчину в обіймах, пестити ті принадні сіднички було настільки сильним, що Олег не наважився торкнутись. Але і відвести погляд не було сили… Марта не помітила, якими раптом тісними виявились його джинси. Вона взагалі мало що помічала. Чи робила вигляд?..

Шевернога Маргарита (Каменєва)

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Откуда берутся резные снежинки,
Которые легче лебяжей пушинки,
Быть может, в какой-то волшебной среде
Их вырастил гном на далёкой звезде.
А может их сделал по точным лекалам
Какой-то Левша, их на свете немало,
Быть может, они из снегурочьих грёз?
Но кто мне ответит на этот вопрос.

Миргород-Ляшенко Світлана 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Осінь минула – прийшла зима… Вітер холодний… Тепла нема… Сад мій родинний готовий до сну, – жде колискову неголосну…
Яблуня, груша, слива, горіх – радують душу, частують всіх диво-плодами і ніжним цвітом, і ароматом, що лине над світом…
Дякую Богу і Небесам – за плодовитий садок.
Сад залишається сам до весни – хай йому сняться солодкі сни: сонечко ясне, лагідний дощик, роси прекрасні, лозовий кошик – який чекає на щедрі плоди…
Спи, мій садочку, бо йдуть холоди…
Випало снігу пухкого багато – тепло під снігом тобі буде спати…
Сил набирайся, мужній і рости – щоби весною казково цвісти!!!

Баліцька Марія

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Пред зимней поступью грехов и настроений – несмелый взгляд мятущейся толпы, где нет ничьих забот, любви и мнений, ни праздности и боли суеты, но пол-Европы опустило руки пред кровью и безжалостной войной, и только взрывов яростные звуки летят над обездоленной землей. Мы все – заложники проклятий в мире тлена, и мы безжалостны к себе в лихой борьбе, наследники не вставших на колени, мы – Божий гнев в распахнутой судьбе. Благодарим за то, что не сломались, что выстояли в боли без конца, себя в себе, смелея, не теряли, не предали земли своей лица. Мы – вечность опостылевшей работы, терпение великих перемен, многоязыкой веры полиглоты, не ведавшей предательств и измен. О небо, научи всех нас смириться, понять друг друга в жизненной стезе, и дай нам Бог все ж вовремя проснуться на праведной и правильной слезе...

Мамчич Олена

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Торкатися снігу – одне з подарованих благ,
м’яка осторога нових несподіваних рішень.
А місто – мов зала концертна, де повний аншлаг,
і лиш безквиткові синички злетілись до вишень.
Це біле чаклунство навряд чи впіймає i Pad,
зимові полотнища душ – чи ж для зору та слуху?
І автор найкращих заметів – мосьє снігопад
три дні без спочинку складає роман-завірюху.

Матузок Любов

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 1. Плавно, подобно искусным танцорам, снежинки скользят по воздуху, созерцая с высоты на мир. Некоторые приземляются именно в том месте, где и наметили, а иных подхватывает своими цепкими и легкими, словно сама невесомость, ветер; уносит далее, а некоторые, самые удачливые и оттого счастливые снова возносятся ввысь, получая еще немного времени, чтобы насладиться полетом и побывать в истоках своего рождения. 
2. Бывает что ветру надоедает и он оставляет снежинки в покое, давая им возможность самим падать на землю, не спеша выполняя неотвратимое задание. Словно (да не будет сказано банально) белоснежной скатертью, снег плотно и равномерно укрывает все, куда только можно проникнуть. С утра можно будет рассматривать и заснеженные крыши домов, и деревья, приютившие на своих ветвях снежные хлопья, такие же прохладные как листья весной, и такие же хрустящие, как листья осенью.
3. Мороз словно не хочет расставаться с такой пленительной и изящной картиной, которая в такую холодную погоду просто-таки обволакивает теплом и несколько подкупающей мелодичностью. Все вокруг пронизывается мелодиями души каждой снежинки. 
4. Такой вот слегка хрустящий и на первый взгляд бесполезный снег превращается в некий белый лист, стирающий весь негатив прошедшего года, готовя природу к новому году, в котором будет так же все и прекрасно, и печально. И все эти два состояния будут снова чередоваться, бороться друг с другом, желая одержать победу. 
5. После такой вот борьбы на протяжении всего будущего года, такой, коей был наполнен и год ушедший нужно нечто, что сотрет все воспоминания и начнет жизнь (хотя, наверное, это слово здесь выглядит слишком объемным) с белой страницы. Может для этого и служит снег? Ниспадая, он стирает все ненужные воспоминания вначале из воздуха, а следом впитывает их из земли; а растаяв – забирает весь негатив с собой, оставив место для новой борьбы. 
6. Может не только природа лишается всего ненужного и накопившегося за год, но и мы? Просто для нас это не кажется столь важным, а оттого не является столь заметным. 
7. А ведь не сложно попробовать начать, пусть не жизнь, конечно, а что-то важное для себя с чистого листа. С участием очистившегося от ненужной информации и совершенно бесполезного негатива разума, совершить что-нибудь новое будет намного проще. 
8. Но здесь имеется также один вопрос. А нужно ли дожидаться снега, чтобы отказаться от окутавшего нас негатива, чтобы очистить себя от жизненных невзгод? Ведь каждый может постараться, просто постараться сделать свой жизненный путь белым...

Слуцький Ярослав 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Пунктирний слід в далекім небі,
Пунктирний слід від літака...
Вчимось літати при потребі 
Та не стає крилом рука.

То лиш машина, ловить око
Її легкий сріблястий вид,
І небо манить...Стиль високий
Воно тримає з давніх літ.

Десь там, у тих захмарних сферах,
Живе поезії душа,
А в наших цих земних теренах
Усе лукавлять і грішать... 

Займеться ранок, вечір ляже,
Роса на квітці затремтить... 
Давайте спробуємо разом
Поближче теж до неба жить.

Шовкун Юлія

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

– Він має сестру! – застерегла Маргарита. Іванка знала, про сестру Юлія, не думала тільки, що це так страшно.
– Кожного дня він мусить в неї обідати! Що б то не було, мусить! – сказала з наголосом полячка. – Є дорослим чоловіком, сам може приготувати обід. Не хоче! Сестра завжди зварить те, що він любить. Але йому того не можна! Має цукровий діабет. Вона жахлива! Брат в нього нормальний, звичайний чоловік, має жінку і дітей, а сестра, як п’явка, присмокталася до Юлія. Немає свого чоловіка, нікого не має, одна живе, – Маргарита сипала словами, співбесідниця думала. Не вірила.
Українка запізнювалася. Домовилася зустрітися з Юлієм об одинадцятій і тепер не встигала. Вже кілька раз дзвонила, вибачалася, пояснювала, що скоро буде, а те “скоро” не наставало. Місто Лодзь дуже розкопали, йшли ремонтні роботи. Ніхто з лодзян не знав, як, який маршрут зараз ходить. Врешті знайшовся знаючий старичок, докладно пояснив, показав автобус. Іванка, як завжди, рушила не в той бік. На кінцевій їй порадили скористатися трамваєм. На жаль саме той трамвай приїхав в депо. Таксі не їздили серед канав і куп піску. Від депо йшла пішки, на щастя цього разу з напрямком зорієнтувалася. Поспішала, розуміла – на розмову часу не буде, насувався обід.
Юлій ґречний і терплячий, про цейтнот не натякав, але кілька раз передзвонював сестрі. Іванка скромно не помічала. Випили чай. Плитку чорного шоколаду Юлій дав з собою, економив час. Подарував приготовлений подарунок. Натяк не зрозуміла. Почастував печивом, на годинник не поглядав принципово. Іванка оцінила подвиг. В повітрі висіла напруга. Час обіду волав. До Юлія подзвонила сестра...

Киян Валія & Юра Лоцький 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 

Тікають люди з України
В чужі заможніші краї,
Де не ростуть кущі калини,
І не співають солов’ї.

Я не суджу нікого строго,
Таке життя чи така доля.
Немає кращого нічого –
За хвилі вітру серед поля!

Я рідну землю не покину,
Не побіжу на чужину.
До України серцем лину,
Лише її люблю одну.
Люблю садочок біля хати
І запах свіжої ріллі,
І Чорне море, і Карпати,
І як курличуть журавлі.

А ще люблю зелені трави
І верби, що ростуть в воді,
І як шумлять густі діброви
Коли ідуть рясні дощі.

Люблю я мову солов’їну
І серцем співані пісні.
Я Україну не покину – 
Не зможу жити в чужині!!!

Савчук Анастасія

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 

От рік минув. От рік настав. Що б вам подарувати?
Пишу листа.
Мій адресат – не дядько бородатий, бо маю бороду і сам.
Гостинців я не прошу, бо рік енергії нам дав і радості, і грошей.
Рік всесвіту наступний теж очікувано плідний.
Та людяність не має меж.
Я хочу світ без бідних.
Щоб всі належали собі. Щоб кожен розвивався. Усе умів, творив, радів, опанував реальність.
Щоб доля катом не була, а стала би душею. Господарка своїм ділам – не раб у злиднів й роскошей.
Багатий, хто не має скарг, хто здійснює бажання. А бідний заздрить, що цей дар йому згори не даний. Жаліється: жорстокий світ! І сам когось обділить. І все одно йому болить: чому не багатію?! Не думає – бо то «дурні думками багатіють». Б’є головою по стіні, в очах уже темніє. Все дороге йому – стіна, споруджена з любов’ю. Чому у ній нема вікна для світла? Для нового? Чому у ній нема дверей і виходу немає? Все, що ховається за нею – скарги на реальність!
Така стіна у всіх була. І я був полоненим. На волю думка шлях знайшла. Я збагативсь натхненням. Одразу стіну переріс, переступив до щастя.
Ти думати лише навчись – і покидаєш яслі!
Для думки не існує стін: сім’я, робота, нація, і небо, й гроші, сотні істин, час – переступається!
І перший крок у новий рік, до вічного блаженства – статут з п’ятьох думок простих, мій подарунок чесний.
По-перше, все буття – це ти. Приймай усе, як бажане.
Коли не можеш прийняти – по-друге, гріх оскаржуй.
По-третє, скарги розглядай. Спасай себе та інших. Згори вказівки не чекай. Будь покликом горішнім.
Піднесення долає гріх, а у житті безгрішному бажання, по-четверте, всіх нарешті будуть здійснені. 
По-п’яте, хто бажає гріх – ніщо тих не спасає. Хай вб’ються в битві проти всіх, як вже бажають зайвого.
Багатство в мудрості, в думках. Бездумні тільки дурні.
Ці п’ять думок – великий скарб. Не знехтуй. Користуйся.
От рік минув. От рік настав. Приймай у дар ідею, що стала темою листа – рік буде кращим з нею. Створи комісію, розглянь всі скарги на реальність і в світі здійснених бажань знайдеш безмежну радість.

Шеляженко Юрій

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Вечір перекочується в ніч.
Переминається з ноги на ногу,
Перевертається з боку на бік,
Повільно, по колу,
Наче яблуко по тарілці,
Наче грудка мерзлого тіста
У сухих шкарубких долонях.

Листопад перетікає в зиму.
Перетрушується, пересипається,
Переливається через краї,
Виходить із берегів,
Ніби вода з розбитої чаші фонтана,
Ніби каштани з ущерть заповнених
Дитячих кишеней.

Несказане, невихлюпане
Молочним світлом під ноги стелеться.
Крик зривається на шерех.
Зняти б з плечей цю поранену осінь,
Мов забрьохану тванню тісну одежину,
Мов лахи жебрацькі, що тиснуть і мулять.
І загорнутися в шлейф заметільний.
Слова – то конфеті, красиві і порожні.
Вирізую сніжинки з відболілих віршів
І відпускаю їх в прочинену кватирку.
Я знаю, там, де голос мій не чути,
Ти дивишся в вікно на сонне місто
І крадькома мої читаєш вірші,
Які все туляться, все горнуться до шибки.

Кулаковська Ірина 

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Мені моя бабуся розказала, я, як зумію, вам переповім…
Колись, давним-давно, пшениця на землі росла така висока, аж до неба. А зерна в одному колоскові було стільки, що з нього можна було спекти десять запашних хлібин.
Люди мали вдосталь хліба і не знали голоду. І ситі чоловіки стали зерном дороги мостити, а жінки підкладали немовлятам замість пелюшок млинці.
А Бог все те бачив і покарав невдячних: з усіх боків на хлібні поля накинулась сила-силенна мишей. І падали перегризені стебла і поїдала сіра навала золоті зерна.
На боротьбу з гризунами люди послали своїх найкращих воїнів. Та недовго бились лицарі з військом Сірого Царя, бо були підкошені незнаною раніше хворобою.
Принесли цю страшну хворобу миші і в людські оселі. Рід людський був приречений на мученицьку смерть. І зібралися старійшини, аби обдумати, як врятуватися від голоду та чуми. Одні радили у Вогню спасіння просити, інші – у ліси дрімучі тікати, а Наймолодший мудрець мовив:
– Треба з поклоном до звірів іти. Тільки вони допоможуть.
Посміялися з Наймолодшого старійшини, а він у дорогу зібрався та й пішов у хащі лісові звірям кланятися.
Іде та й іде. Бачить – заєць на пеньку сидить. Підійшов до нього Наймолодший мудрець, вклонився. А заєць давай тікати – злякався.
– Е, цей боягуз нам не підходить, – дума мудрець і далі йде.
Коли це із дерева пухнастий звір йому на плече як скочить, так кігтями в шкіру і впґявся.
– О! Це той, що треба, – дума Наймолодший мудрець. Бере звіра на руки, несе додому, а дорогою йому про біду людську розповідає… 
…Переміг пухнастий звір мишей. Полюбили його люди, до домівок своїх жити запросили. Тільки в людей після війни з мишами зовсім пшениці не лишилося. І дав тоді знову Бог людям зерно для сівби. Багато праці треба було докласти, аби мати з нього хліб. Та й колоски не росли вже до неба, а були не вищі піднятого котячого хвоста.

Остролуцька Антоніна