Прощання

Ланцюгами обітниць ми скуті з тобою довіку,

Поступово втрачаємо смак і усі відчуття.

Відлітають невпинно в минуле години без ліку,

Як вода крізь пісок, витікає з нас радість життя.

Телефонний зв’язок – переривчаста кардіограма,

Де вагоме мовчання і пустопорожні слова.

Від стріли Купідона гниє незагоєна рана,

Лікар-час не лікує, дивуюсь, як досі жива.

Голос твій не бринить – шелестить, наче вітер у мушлі.

Загубила обручку в піску. Ти давно вже не мій...

Залишаю наш острів, пробач мені… Хвилі бездушні

Підмивають фундамент палацу нездійснених мрій.