«Вічний» комірник

До 100-річчя Тимофія Федоровича Шеверногого

Були часи, коли прізвище Шеверногий ні в кого не викликало подиву чи посмішки, тому що носіями цього славного козацького прізвища були десятки і десятки людей – особливо у селах Дубинка і Кривчик.  Та й зараз Шеверногих є досить, а от чи збережеться це давнє прізвище? Та й не тільки це. Скільки українських родів занепадає, втрачає коріння, насамперед, через те, що ми забуваємо пращурів, не цікавимось родоводом, а діти наші часто не знають навіть, як звуться по-батькові їхні дідусі і бабусі. Користуючись гарним приводом, хочу розповісти про одного з роду Шеверногих – Тимофія Федоровича, якому 26 січня виповнилося б 100 років.

Є люди, земний шлях яких видається звичайним і буденним, проте через призму років стає помітною непересічність особистості, неабияка значущість і виваженість учинків, вплив на життя оточуючих і, взагалі, глибина, так би мовити, сліду, залишеного у земному житті.

Тимофій був третім із семи дітей Федора Йосиповича Шеверногого, їздового пана Крупенського, якому належав у той час Кривчик. Батько був не просто людиною освіченою – служив паламарем у Святомихайлівській церкві в Яцьківцях, єдиній на той час на всю округу. Звісно, всі його діти також вміли читати і писати. Шеверногі жили на Дубинці, колишньому хуторі. Тимофій Федорович закінчив Дубинську 4-класну школу, що за мірками того часу було непоганою освітою. Тому ще зовсім молодим хлопцем був призначений на посаду комірника у новоствореному колгоспі. Відомо, що робота ця вимагає великої відповідальності, уважності і – як показав час – людяності. Не кожному це до снаги. А Тимофій Федорович пропрацював комірником майже все своє життя.

У 1934 році одружився з Євгеною Шкорбецькою, дівчиною з дубинської багатодітної родини (у Федора Шкорбецького було 12 дітей). Через рік народився син Іван.

1938 року Тимофія Федоровича призвали в армію, відслужив два роки, брав участь у возз’єднанні Західної України і Західної Білорусії з Радянським Союзом. Потім потрапив на радянсько-фінську війну, де був контужений і поранений в обидві ноги.

Після шпиталю повернувся знову комірником у колгосп. Коли  у 1941 році прийшли німці, вони колгосп залишили, змушуючи людей працювати на Німеччину. Т.Ф.Шеверногий разом з бухгалтером Никанором Пегейчуком приховали і роздали колгоспникам зерно, аби вони мали що посіяти навесні. І надалі, за весь час окупації, проводили «махінації», ризикуючи життям, щоби якомога менше збіжжя дісталося загарбникам, і допомагали односельцям. Олександра Паламар згадує, як мати постійно дякувала комірникові, який не раз рятував її дітей від голоду, та й інші люди розповідають, що Т.Шеверногий допомагав усім, хто потребував, нікому не відмовив у мисці зерна. Звісно, німці могли розстріляти за таку щедрість, проте Бог милував, ніхто не зрадив, словом не обмовився.

У 1944 році народився другий син – Анатолій, а сам він, разом із радянськими військами, які визволили край від німецько-фашистських загарбників, пішов на фронт, кавалеристом. Перемогу зустрів у Відні (Австрія). Був нагороджений 5 медалями, в тому числі «За взяття Відня» і «За хоробрість».

Після війни знову працював комірником у рідному колгоспі, аж до 1980 року, коли за станом здоров’я змушений був змінити роботу. Ще трохи поробивши бригадиром городньої бригади, вийшов на пенсію.

У 1948 році померла дружина, залишивши Тимофія Федоровича з двома малими дітьми. Через рік одружився вдруге, Ніна Федорівна подарувала чоловікові ще двох дітей – доньку Олександру і сина Григорія.

Продовжив батькову справу другий син – Анатолій Тимофійович, який після завершення військової кар’єри у чині майора фінансової служби теж працював комірником у тому ж колгоспі.

14 січня 1987 року Тимофій Федорович завершив свій земний шлях, залишивши по собі 4 дітей, 13 онуків і – вже зараз – 18 правнуків та поки що 8 праправнуків. Так склалося, що лише єдиний з правнуків носить прізвище Шеверногий – це мій син Юліан. Сподіватимемось, що славний рід козаків і гречкосіїв не припинить на тому свого існування і прізвище продовжиться в нащадках.

Маргарита Шевернога,

с.Кривчик