У час руйнації – будуйте храми!

      Коли тяжко на душі, коли страшно вмикати телевізор, коли все навколо пронизане біллю і стражданням, в очах навколишніх зневіра й апатія – ми йдемо до храму. Там печаль стає світлою, горе – не таким жахливим, думки спрямовуються до Вічності – і приходить Розуміння, підкріплене Вірою, Надією і Любов’ю до ближнього. Вірою в прекрасне майбутнє. Надією на те, що ми ще встигнемо те прекрасне майбутнє побачити. Серце сповнюється Любов’ю – до рідних, яким так потрібна наша підтримка, до оточуючих, які раптом з чужих стають найближчими. Без них життя наше порожнє, серце холодне. Горе, розділене з небайдужими, перетворюється на Пам’ять.

      Найкращий спосіб позбавитися розпачу й страху – спільна праця. Тому в страшні часи люди об’єднуються, підтримують одні одних, зігрівають, надихають на шляхетні справи. Звідси теперішні волонтерські рухи, спільноти однодумців. І ще – будування храмів.

     Дехто скаже: краще б гроші на армію віддали, ніж церву будувати. Не сперечатимусь. Кожному своє. Але разом з матеріальною підтримкою має бути духовна, інакше втрачається сенс буття.

     Уже декілька років у селі Кривчик будується храм (на місці зруйнованого в радянські часи). Село без церви – тіло без душі. Нехай у Кривчику небагато людей, і з кожним роком їх стає все менше, але сільська громада не втрачає надії на відродження села, яке було колись містечком, має славну багатовікову історію.

     4 листопада, у день Казанської ікони Божої Матері, на храмове свято зібралося стільки народу, що ледве помістились у церкві. Настоятель отець Петро (Галишич) вів службу Божу разом із трьома священиками. Лунали духовні піснеспіви, і серця парафіян сповнювалися тихою радістю і спокоєм. Очі милувалися красою й ошатністю нового убранства храму: величний іконостас, ажурне різьблення царських врат, майстерно написані ікони, сяюче панікадило, нові килими, білосніжне мереживо і позолота, живі квіти й вічнозелений барвінок. Споглядаючи красу, відпочиваєш душею – це так важливо у нинішній неспокійний час.

     Казанська ікона Божої Матері – одна із найпрославленіших чудотворних ікон у всьому православному світі, вона не раз обороняла міста від нападу чужоземців. Віряни звертаються до неї у щирій молитві, аби і зараз порятувала вона від нищівної навали, захистила від ворогів, просвітлила розум можновладців і дарувала мир Україні.

     На самоті біда множиться, тому будьмо разом – не тільки у радості, підставляймо дружнє плече один одному – і тоді ніхто нам не страшний! Нехай злість і розпач у серцях замінюють любов, надія і віра. Адже коли я бачу, що в храмі яблуку ніде впасти, вірю: майбутнє наше буде світлим!