Золотаво-фіалкові сни

Намалюй мені ніч…

Микола Петренко

Намалюй мені ніч

без зірок – обіцянок любові,

без набридлих облич,

тільки сни – золотаво-бузкові…

В синіх водах ріки

відбивається темінь небесна,

потопають гріхи,

я ж лишаюсь, тонка, безтілесна,

серед ніжних сестер –

зеленаво-прозорих русалок.

Ліловіє Дністер

пелюстками духмяних фіалок…

Простелив молодик

до крайнеба по чистому плесу

золотистий хідник

і веде мене, наче принцесу.

Зупинити б цю мить,

стерти пам’ять! Якби ж то можливо…

Нитка долі бринить

і сплітається з іншими криво…

Ти себе змалював

поруч, в сяйві нічного світила,

і за руку тримав,

і ладнав мені янгольські крила…

Дивовижний політ

в освіжаючих струменях вітру!

Ми з тобою – весь світ!..

Ти малюй. А я все потім витру…