Знову

І світ розсипається, б’ється на друзки! Знову…

І знову ти, гола і боса, ідеш по скалках.

Ти хочеш віддати украдене Боже слово –

Тремтить серцекрилець чужий у холодних руках.

За кожну провину спокута настане, знаєш.

Даремно ти лік припинила несмертним гріхам.

На стежці, можливо, останній, себе втрачаєш,

Петляють криваві сліди по дорозі у храм.

І липнуть пір’їни з лисіючих крил до шляху,

Вкривають невинністю віри страхи і жалі…

Ти знову, так, знову впускаєш у серце птаху,

Забувши про рани, зриваєшся геть від землі.