Зимова серена

Світ втрачає яскравість і блякне, та це не смерть:

Так зима починається, хлопчику мій коханий.

Сніжний саван сховає бруд і покриє рани,

Перетвориться джерело на небесну твердь…

Ти за мене Господа вмилосердь.

Нам на двох вистачає, коханий, твого вогню,

Тож довкола співають пташки і життя вирує.

Наші сплутані долі Марися пере й церує.

Нас Далі написав натюрмортом у стилі ню…

Не буди мене – я тобою сню.

Дехто нам нагадає, що в світі тепер зима.

Я і справді забула, коханий, та в чім різниця?

Влітку ночі короткі, тому взагалі не спиться:

Раптом вранці прокинусь – а поряд тебе нема?

Поцілуй мене – і страхів катма.

У пустелі чуттів ми оаза кохань і щасть.

Пий шербет насолоди з криниці мого безмежжя!

Між округлих барханів зростає могутня вежа –

Витвір магії ніжного танцю тонких зап’ясть…

Я твоя, а іншим хай Бог подасть.

03-04.01.2019 р.

Серена – вечірня пісня.

Марися – одне з імен язичницької богині слов’ян, яка пряде нитку долі. Інші імена: Макош, Мара, Кошмара, Яриня, Доля-недоля.

Церувати – діал. штопати.