Задощило

Серед грудня раптом задощило,

Хижі краплі з’їли білий сніг,

Знов натхнення щулиться безсило

І годинник уповільнив біг.

Крізь вікно дивлюся, як ворона,

Мокра і розбухла від дощу,

Бузини клює засохлі грона.

– Подруго, лети сюди, вгощу!

Не схотіла. Я усім байдужа.

Телефон мовчить, завмер «Фейсбук».

Тільки муза, квола і недужа,

Ніби кицька, ластиться до рук.