«Будь гордою! – навчала мене мати. –

Будь сильною! Не дай себе зламати!

Будь гарною! Хай зляться вороги!

І посміхайся щиро – навкруги!»

Давно уже я дівчинка доросла.

Дивлюсь на світ замріяно і просто,

Захоплююсь, як діточки малі,

І тішусь кожним днем на цій землі.

Чи є у мене вороги – не знаю,

На заздрісників час не витрачаю.

Всі люди – добрі і талановиті!

Хороші, справді, – в більшості на світі!

І ти до мене тягнешся душею

І мрієш, щоби я була твоєю,

Бо я для тебе – щастя острівець,

Серед негоди – сонця промінець!

Ласкаве сонечко тебе зігріти може,

Але розбити лід не допоможе,

Якщо душа твоя від мене скрита,

До іншої обручкою прибита.

Я буду сильною! Тебе не покохаю.

Назад у мир і спокій відпускаю.

Лише прошу прийняти подарунок –

Палкий прощальний, ніжний поцілунок.

Коли цілую, очі закриваю,

Щоб не побачив ти, що відчуваю…

Ледь стримуючи сльози: «Все, іди!»

Прощаємось навіки, назавжди.

Я наше щастя власноруч вбиваю.

О любий мій, я так тебе кохаю!

Я буду гордою! Назад не обернусь.

Я буду сильною! До тебе не озвусь.

Я буду гарною! І сльози приховаю.

Ніхто не знатиме, що я тебе кохаю.

Хай серце з горя рветься із грудей –

Я буду посміхатись до людей!