Він був схожий на цуцика

Вечорами, коли досадую

І боюсь від нудьги звихнутись,

Я про хлопчика цього згадую –

Неможливо не посміхнутись.

Він був схожий чомусь на цуцика –

Дуже лагідний і забавний.

Оченята – два чорних ґудзика,

Невисокий, стрункий і ставний.

Несміливий, не дуже впевнений,

Щирий, наче Свята Тереза,

Був у віру мою обернений:

Жив постійно на вістрі леза.

Він покірно чекав побачення,

Відчував настрій в кожнім слові,

Не висловлював звинувачення

У байдужості, нелюбові.

Але так шаленів від пристрасті,

Коли ми опинялись поряд,

Що, здається, як пес, повискував,

І натхненно невтомно порав.

В сірі будні весна ввірвалася,

Феєрверк, почуттів надмірність!

З ним я вперше, мабуть, дізналася,

Що це значить: «собача вірність»…

Може, в нього тепер є дівчина –

Не питала ніколи, каюсь.

Він колись стане справжнім пінчером,

Але я про те не дізнаюсь.