Вечір, камін і Леннон

Ти тільки не кажи, що любиш, леґеню,

Слова твої нестиглими горіхами

Впадуть на серце – і гіркими віхами

Відзначать, відмежуються від віхоли

Видіннями віднайдених небес.

Ти просто помовчи зо мною, леґеню,

Хай тиша розіллється оксамитами,

Хай погляди несплаченими митами

Хоробро хазяйнуючи, сновидами

Химерно-хтиво зваблюють тебе.

Не мій… Не смій зо мною бути, леґеню!

Свій жар залиш пагінчику зеленому –

Хай проростає. Краще Джону Леннону

Дозволь пожити у твоїм вогні.

Злилися наші тіні на стіні.

А ми в хотінні – хихотінні – ні.