* * *

В тонких руках її тріпочуть вірші,

Тендітні, неопірені, прозорі,

Серцями в них пульсують диво-зорі,

А навкруги прозовість лихо свище.

Грудьми годує пуцвіріньків білих:

Кров з молоком, присмачена сльозами.

Зростають діти попід образами,

Та все одно затоптують безсилих.

Слова до неба молитвами ллються,

Та невблаганне Споконвічне Коло:

Розплющує непотріб генний кволих.

І тільки Мати проти еволюцій.