Три слова

Замерзле місто сковує зима,

І вороння збирається у зграю…

Вуста закрижаніли, слів катма,

Щоб вимовити: «Я тебе кохаю».

Сніг наші запорошує сліди,

Мороз в душі малює візерунки…

Прошепочу: «Будь ласочка, не йди!» –

Пригадуючи зустрічі й цілунки.

І ти почуєш в хрускоті гілок,

Закрижанілих, як скляні гірлянди,

Мій голос, в ароматі цигарок

Відчуєш смак зів’ялої троянди.

На місто налетіла заметіль,

Та голос мій міцнішає потроху.

Визбирую слова, тамую біль,

Невпевненість долаю і тривогу.

Всього три слова: «Я тебе…» Але

Як вимовити їх? Ні, я не знаю.

Заціпило немов, зробилось зле –

І знову сніговій до виднокраю.

Відбитком неосвітлених вітрин,

По вулицях невидимою тінню

Блукає самота. Ти теж один,

Молитви зносиш темному склепінню.

Твої слова хоробрі і живі,

Не замерзають і не ціпеніють,

Не лускають на друзки в голові.

Скажи мені їх! Бачиш, я не вмію…

І стане місто теплим, весняним,

Оазою віднайденого раю,

Ти тільки розтопи, врятуй, звільни

Простих три слова: «Я тебе кохаю!»