Ти чекаєш…

Ти чекаєш на неї у Львові,

У просоченій запахом кави

Невеличкій квартирі. Чудові

Акварелі на стінах. Октави

Фортеп’янно-засмучених звуків

Тихо линуть з-під пальців тремтячих…

Ти чекаєш… Омріяний стукіт

Мелодійно-легкий, нетерплячий

Причувається тільки. Фіранку

Ти запнути забув, виглядаєш

Крізь вікно легковажну панянку,

Що забула дорогу… Ти граєш

П’єсу Лігеті, ніжно-звабливу,

Розплескавши тривогу і втому,

Просиш подумки любку зрадливу

Повернутися швидше додому.

А красуня п’є каву у кнайпі,

Де скрипаль мучить скрипку старанно,

І спілкується з кимось у скайпі –

Ніжно-приязно, та невблаганно.

Розгулялася осінь над містом,

Крутить хмари цариця багряна,

Засипає стежки падолистом…

В тебе знов збігла кава духмяна!..

Ти чекаєш на неї і досі,

Щем надії  ховаєш в романсі.

Ти чекаєш. Заплакану осінь

Вітер ніжно кружляє у вальсі…