Свіча

Ввечері тихо, темно, самотньо…

Ти знов сумуєш в порожній кімнаті.

Пляшка вина – і чорна безодня.

Кави? Втопитись в гіркім ароматі…

Подруга ніжна, тонко-тендітна,

М’яко освітлює простір порожній.

В колі жовтавому тінь непримітна

Легко вібрує.  Ти вже не самотній.

Вогником теплим тебе приголубить,

В світлі її своє щастя побачиш:

Дівчини обрис, що так тебе любить! –

Раптом повіриш і все їй пробачиш.

Краплями топленого парафіну

Тане свіча, твоє серце лікує.

І ти втрачаєш її – ту єдину,

Що задля тебе себе не шкодує…