Справжні герої милостині не просять

Зустрічає пасажирів на столичному вокзалі

Напідпитку вже о п’ятій в камуфляжі чоловік.

Не соромлячись, тормосить напівсплячих в темній залі:

«Я поранений на сході! Я герой – ваш захисник!»

Стукіт милиці, як постріл, проникає у свідомість,

Жаль замінює відраза: як він може? От же гад!

Я  роки вже його знаю. Інвалід, та мав би совість!

Без ноги, бо втрапив п’яний він під потяг, не під «Град»!

Бабця зморщена з хустинки дістає зім’яті гривні:

«Ось, синочку, скільки маю… Бережи тебе Господь!»

Наші люди милосердні, добрі, щирі та наївні:

«Сам-один живеш? Адресу запиши мою, приходь!»

Витирає нишком очі. «Наш Славуньо у полоні.

Обіцяють поміняти, – плаче бабця. – Дав би Бог!»

Та «герой» уже не чує: є на пляшку «Оболоні»!

На горілку також вділить черговий добренький «лох».