Сорок – достатньо?

Потроху, але невблаганно минає життя,

Краплинами щастя чи болю мій час витікає.

Здається, природний процес – відійти в небуття,

Чому ж тоді розпач лещатами серце стискає?

«Я ще молода, аби вмерти!» – ридає душа?

Та ні, я змирилась, що сорок – достатньо для жінки.

Синочок дорослий і шляхом своїм вируша,

А інші… Поплачуть – і справлять багаті поминки.

Нехай замітає могилку жорстока зима,

Стирає мій слід на землі. Чи можливе щось гірше?

Я буду щаслива (життя прожила недарма!),

Якщо після мене залишиться декілька віршів.