11./16. Панасюк Сергій Іванович

(20.10.1985 – 02.05.2014)

Житомирська область, м. Коростишів

Сирота.Одружитися не встиг.

Оператор протитанкового взводу 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України, старший солдат.

Сергій Панасюк народився у місті Коростишів на Житомирщині. Батьки померли, і хлопця виховували старші сестри. Навчався у Коростишівській школі. Закінчивши місцевий аграрний ліцей, прагнув швидше піти на службу в армію, навіть сесію в ліцеї здав раніше, аби потрапити у весняний призов. Строкову службу проходив в 95-ій аеромобільній бригаді. Працював у різних місцях, останнім часом — на місцевому каменеобробному підприємстві. Займався спортом. Одружитися не встиг, жив із сестрою у батьківському будинку. Під час Революції Гідності був на Майдані, відстоював європейській вибір країни.

Старший солдат запасу Панасюк одним із перших записався до війська добровольцем, як тільки оголосили мобілізацію.

Оператор протитанкового взводу 1-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А0281, Житомир.

Загинув 2 травня 2014 року поблизу Слов’янська під час виконання завдання у рамках антитерористичної операції. Військові 95-ї аеромобільної бригади мали оточити осередок озброєних бойовиків. На шляху до місця призначення біля селища Андріївка на мосту через річку Сухий Торець рух колони заблокувала організована група людей, які назвалися місцевими мешканцями, серед них були жінки з іконами і дітьми. Військові зупинилися, майор Ілля Хоменко почав переговори, які затягнулися до сутінків. О 22:15, під час перемовин, на українських військовослужбовців здійснили озброєний напад російські терористи, які відкрили вогонь зі стрілецької зброї та гранатометів, практично з-за спин цивільних мешканців, прикриваючись «живим щитом». Старший солдат Сергій Панасюк був вбитий снайпером, куля поцілила йому у шию й перебила сонну артерію. Солдат Петро Коваленко загинув від вибуху гранати ВОГ з підствольного гранатомета. Ще семеро військовослужбовців дістали поранення і контузії. Колоні десантників вдалося вийти з-під обстрілу і відбити напад терористів.

5 травня в Будинку культури міста Коростишева відбулася траурна церемонія прощання з десантником, поховали Сергія на міському кладовищі у секторі, де поховані почесні громадяни Коростишева. Залишились три сестри Світлана, Лілія та Інна.

На місці загибелі героїв-десантників Сергія Панасюка і Петра Коваленка поблизу Слов’янська встановлено залізний хрест з меморіальною табличкою.

Смерть із-за ікон

Жінки з іконами стояли на мосту,

Дітей тримали на руках і голосили.

Солдатам слухати цей плач не стало сили,

Насправді, жити не лишалося часу.

У нього вдома залишились три сестри,

Які колись його, маленького, ростили.

Баби слов’янські* смерть Сергієві мостили,

І рвали пряжу сестри-мойри, також три.

Смерть насміхалася! Вона була завжди.

Світила холодно порожніми очима.

І на Майдані танцювала за плечима,

І на війні за хлопцем нюхала сліди.

І дочекалася: вкусила з-за ікон,

У кулі снайпера до шиї присмокталась.

Війська пройшли той міст, а смерть жінкам зосталась:

Чоловіків жере – такий життя закон.

Залізний хрест стримить з донецької землі

Як пам’ять болю й попередження нащадкам.

Війна страшна, несправедлива і нещадна,

Та варто людям залишатися людьми.

Слов’янські* – тут: з міста Слов’янська.