Ще мить

Нічого не було. Ми не згрішили.

Хіба що подумки, у мріях чи у снах…

Та знов твої листи розворушили

Рої бджолині спогадів… Весна...

Грушевим цвітом сиплються під ноги

Напівзабутих віршів пристрасні слова.

Дощі осінні знищили дороги,

На тротуарах виросла трава…

Нічого не залишилось відтоді.

Чому ж так серце неприкаяне щемить?

Собі, колишній, усміхнуся: «Годі!

Перегорни сторінку!» Так... Ще мить…