Проводжаючи на війну

Ти пробач мені, хлопче, що з Богом тебе відпускаю,

Не охоплюю з криком халяви солдатських чобіт,

Не реву, як поранений звір, – до грудей притискаю,

«Отче наш» проказавши під стогін далеких трембіт.

Ти пробач мені, хлопчику! Йдеш ти, а я залишаюсь

В божевільній судомі буття від новин до новин.

Я за тебе молюсь! Я тобою на світі тримаюсь!

А ти вижити мусиш, в кривавий потрапивши млин.

Бережи себе, рідний, заради майбутнього сина!

Він іще не родився, та мусить з’явитись колись.

Повертайся живий! Так чекає на тебе родина!

Досить плакати, нене! Ти вір – і за сина молись!

……………………………………………………….

Ти пробач нам, солдате, за теплі і чисті постелі,

За вечерю смачну, в порцелянових чашечках чай...

В нас немає війни, не зруйновані «градом» оселі,

Тільки ясно горить перед образом Божим свіча.