Про зиму і не тільки

Розплакалась осінь тужливим прощальним дощем,

Останні листки спересердя стрясаючи долу:

Хай вид голизни викликає сум’яття і щем,

І хай пошкодують невдячні про осінь чудову!

Але істеричну сестру зупинила зима,

Накинула хутро пухнасте на скривджене гілля,

Усі діаманти свої віддала задарма,

Прикрасивши світ і прибравшись, немов до весілля.

Зима – наймудріша, вона ж бо і смерть, і життя.

Здається, в холодній задумі усе ціпеніє,

Насправді ж, зима – це морозу і жару злиття,

Кінець і початок, і прокид нової надії.

На зміну зимі неодмінно весна прилетить,

А рано чи пізно – невже це насправді важливо?

Достойно піти – теж мистецтво. Цінуй кожну мить,

Вона неповторна! І житимеш довго й щасливо!

На ранок тепло повернулось – і щезла зима.

Вітрисько-бешкетник підступно оголює віти,

Нема килимів, кришталю, діамантів катма…

А ті, хто був проти зими, знов не хочуть радіти…