Причинна

Вона не робила, як треба – жила, як хтіла,

Читала до ранку Фейхтвангера і Камю,

Не часто давала торкатися свого тіла,

Бо після завжди оберталася на змію

І шкіру скидала, і знову була нова,

Невинна і чиста – дівчатко, а не вдова.

Їй друзями стали платани в міському сквері,

Такі ж незахищено-голі в людських очах,

А ще голуби. Купувала булки в «Еклері»

І дзьобала крихти – чи горлиця, чи дівча.

Чутки проростали і ширились між людьми,

Що руки причинної стати могли крильми.

В її величезній прозорій міській в’язниці

Було забагато нагадувань і питань,

В незайманій шафі гніздилися таємниці,

А килим приховував мапи гірких прощань.

І хоч ні портретів ніде, ні його світлин,

В завішанім люстрі видніється він один.

Колись вона дуже хотіла його дитину,

А він: «Зачекай! Не пора, усьому свій час…»

Застигло чекання у краплі сльози-бурштину…

З очима сухими танцює самотній джаз.

Опівночі вийде оголена на балкон –

Злетить у безчасся. Туди, де її Дракон…