Потопельник

Коли сонячний промінь проб’ється крізь товщу води,

Ненароком освітить замулений наполовину,

Невідомо коли потонулий, мабуть, назавжди

Для суспільства утрачений за невідому провину,

Гарний навіть на дні і міцний, яким був за життя,

Та самотній тепер, не потрібний нікому, без пари,

Через чорну невдячність приречений до забуття,

Філософськи витримуючи злої долі удари,

Течією з верхів’їв принесений в наші краї,

Де в струмках відбиваються верби плакучі та клени,

Полонений води, але вірний служитель землі –

Велетенського розміру гумовий чобіт зелений.