Пора на пенсію

Інтелігент в потертому картузику

Плодами свого саду торгував.

Не закликав, мугикав щось під музику

І решту до копієчки давав.

Базар клектав, шалено галасуючи,

Сюрчав до когось міліціонер,

А він чекав, схвильовано пантруючи,

І раптом все затихло, світ завмер.

Вона не йшла – пливла понад прилавками.

Красуня! Фея! Мавка чарівна!

Дійшла до ятки з лікарськими травками –

Навпроти. В серці розцвіла весна!

Тонка, тендітна, в золоті кучерики…

Якби ж торкнутись ніжної руки…

І так йому схотілось – до істерики! –

Забути з нею про свої роки.

І про дружину, вічно невдоволену,

Про сірість днів, безрадісність ночей,

Відчути щастя, радість недозволену,

Тягар обітниць скинувши з плечей.

Аж помолодшав. «Яблука по акції!

Беріть, красуне! Нині все для Вас!»

Та не чекав подібної реакції:

«Не хочу яблук. Краще ананас!»

І поки перетравлював претензію,

Вона пішла. Адреси й не просив…

Сказавши сам собі: «Пора на пенсію…» –

За бік червоний яблуко вкусив.