Покинуте обійстя

Падає, падає, падає стомлене листя,

Сумно зітхає друзяка – верткий вітерець.

Килим духмяний вкриває самотнє обійстя.

Літу кінець.

Щастю кінець.

Плачуть шибки у забутій покинутій хаті.

Двері скорботно риплять: «Де господар наш, де?..»

Піч без вогню зігріває кутки пелехаті,

Жде вона, жде.

Ще чогось жде…

В різьбленій скрині зітхає старенька гармошка:

Пальці гарячі по ґудзиках не пробіжать…

Стукає в шибу трухлява відірвана дошка.

Стогне душа,

дому душа…

В місті холодному стислося серце музики:

Мама і тато на ріднім порозі сидять…

І засипають обійстя листки-недоріки,

З неба летять.

В небо летять…

15.11.2017 – 10.01.2018 р.

Пелехаті – тут: у павутинні.

Використано картину В'ячеслава Шуліки "Стара хата у Вільшанах"

(2012 р. Папір, акварель 30х40)