Після щастя

А ти бачив, як плаче залишене в полі зерно?

Золотими сльозами стікає, спливає додолу…

Непотрібність вражає і тягне нестримно на дно,

Залишаючи біль безнадії на каменях молу.

А ти чув, як бринить перед тим, як порватись, струна?

Наче просить, прощаючись, вічно її пам’ятати.

Ми шануємо пам’ять, допоки не змовкне луна,

І минають безслідно події, і люди, і дати.

Чи ти знаєш, як серце в розлуці з тобою болить?

Чи воно в тебе є взагалі? Чи ти робот, машина?..

Закарбую слова, збережу кожну радісну мить.

І пробачу тобі. Я щаслива! Хіба ж в тому винна?