Пам’яті тата

У день похорон Івана Миколайовича Семенюка

Дерева тільки соком налились,

І спішно вибруньковуються вишні,

А татова душа злетіла ввись –

В квітневий день забрав його Всевишній.

Мав бути незабаром ювілей*,

Я б тата привітала телефоном…

Сьогодні ж не вмішає двір людей,

Вітаю – і прощаюся – з поклоном.

Удома зашарілися ліси:

Не чорні, а коричнево-брунатні…

Хмельницького дитинства голоси

Переспівати горлиці не здатні**.

Душа твоя у Шкарівці Малій,

У Вовківському чи в Першотравневім?

Здійснилась хоч одна з юнацьких мрій?

Прийди до мене в мареві вишневім!

Подякую за брата і сестру***,

За те, що міг зробити будні святом,

За те, що наодинці і в миру

Ти не вітчимом був, а справжнім татом.

Ти так любив дітей і онучат!

Вони невтішно плачуть за тобою.

Якби відкрився потойбічний чат,

Ти б їм не дав умитися журбою.

Мабуть, на небі треба отаких –

Жартівників, вигадників шалених…

Спинились на землі твої роки,

Але життя продовжується в генах.

Три жмені ґрунту – і труни нема,

Крізь мертву глину проростають квіти.

Топтав стежину тато не дарма:

Семенюки живуть і будуть жити!

09.04.2018 р.

   * Тато відійшов у вічність у ніч з 3 на 4 квітня 2018 року, а 17 квітня мали б святкувати 75-річчя.

   Родом тато був із Малої Шкарівки Полонського району Хмельницької області, але років із 17-ти жив на Одещині: спочатку в селі Вовківському (попередня назва – Волково), потім – у Першотравневому Лиманського (раніше – Комінтернівського) району.

   Дуже тішився, що я живу на Хмельниччині, на його батьківщині.

   ** На нашій вулиці в Першотравневому завжди співали горлиці. «При-дур-ки! При-дур-ки!» – перекривлював їх тато. Авжеж, у лісах його дитинства співали інші пташки…

   *** У мене молодші сестра і брат – Аня і Саша Семенюки. Продовжувач родового прізвища – Олександр Семенюк і його син Денис.