Оптимістка

Ти думаєш, дівчино: щастя – не мить, а вік.

Весна розквітає, буяє твоя краса.

Найкращий у світі – він, обраний чоловік!

Ти ґрунту не бачиш – схиляються небеса.

Ти з радістю, жінко, на гору несеш свій хрест,

Під аркою райдуг стежина лежить твоя.

Щоденні турботи – реальний життєвий квест,

Ти ж вмієш почути – крізь стогони – солов’я.

Ти віриш, бабусю, у вічність краси й добра,

Всотавши цю віру від матері з пелюшок.

На синьому небі (настане колись пора)

Збиратимеш зорі в мереживний фартушок…